Роль і перспективи української діаспори у процесі становлення української держави. - Історія України - Публікації

Кількісні характеристики українців за кордоном завжди викликали дискусії. В цілому прийнято вважати чисельність діаспори в межах до 5-8 млн. осіб, що мають хоча б частково українське походження у західному світі і близько 8-12 мільйонів ідентифікуючих себе з українським корінням у країнах СНД. Тобто загалом за межами України постійно проживає близько 13-18 млн людей українського походження. Звичайно, ці оцінки досить відносні, але показують кількісну вагомість діаспори. Що стосується її якісного складу, то це, в основному, так званий "середній клас" як у західному, так і східному світі. При цьому зорганізованість закордонних українців Заходу і Сходу разюче відрізняється - якщо перші майже всі є членами національних громадських організацій або партій, то другі охоплені ними ледь на 5-10 %.

Трансформаційні процеси української діаспори в основному пов'язані з прискореною асиміляцією, яка стимулюється, по-перше, фактором появи (як то не здається парадоксально на перший погляд) незалежної держави України, що призвело до втрати основної місії української діаспори - носія національної ідеї та репрезентанта вільного українства, борця за державність, незалежність, за цивілізоване місце України, українського народу, держави, нації в світі. Всі ці функції (не будемо зупинятися, наскільки успішно) перебрала на себе незалежна Україна, а сучасна діаспора не виробила ніякої нової надідеї свого існування. По-друге, прискорена асиміляція стимулюється настроями розчарування західної діаспори сучасними українським реаліями, відсутністю суттєвих успіхів України в економіці, політиці, скочуванням країни до рівня посередніх держав. По-третє, асиміляція українців обумовлюється природними процесами зміни поколінь. По-четверте, слід констатувати незацікавленість (якщо не більше) ряду державних чиновників на Сході і Заході (в Росії, Польщі, Словаччині і т.д.) розвитком української діаспори. Показово, що асиміляційні процеси в середовищі західної і східної діаспор відмінні - в східній діаспорі, зокрема, в останнє десятиліття спостерігається активізація деяких центрів (приклад - Москва).

В цілому можна констатувати, що сьогодні триває процес вмирання старої української діаспори Заходу з політико-культурними і ностальгічними домінантами і народження нової її генерації, заангажованої на Україну скоріше прагматично, економічно і дещо політично, без яскравої ознаки українського етновизначення. На Сході тривають аналогічні процеси. При цьому слід очікувати, що етновизначення, політично-економічна заангажованість на Україну в новій генерації діаспори як на Сході, так і на Заході буде пропорційною успіхам України як держави. Такі маємо реалії.

Україні і діаспорі треба разом віднайти, сформулювати і почати реалізовувати єдину надідею, яка спроможна поєднати зусилля всього світового українства. Цією надідеєю може стати входження України до групи світових країн-лідерів, а нової української політичної нації - до групи націй-лідерів. Наступний крок - розробка стратегії і тактики реалізації обраної надідеї. Виходячи з культурних, економічних та ін. особливостей України, менталітету українського народу, історичних традицій та сучасного стану речей доцільно стратегію економічного розвитку країни базувати не на самодостатності і пропорційності поступу в переважній більшості галузей господарства, науки, техніки і технології, а зосередити зусилля на декількох домінантних галузях - "галузях прориву". Ними для нас, українців, можуть бути аграрна, космічна, інформаційна, освітня галузі (в першу чергу гуманітарні та фундаментальні науки).

Отже, тільки висока мета, достойна надідея, яка стане спільною для всього світового українства, може зупинити пришвидшені за останнє десятиріччя асиміляційні процеси, змобілізувати українців як в Україні, так і в світі. За цих умов нова геополітична роль української діаспори зразка початку ХХІ ст. - це перехідна ланка між Україною і країною проживання в економічній, політичній і почасти культурній сферах, спосіб (радше суб'єкт) оптимального проникнення в світ. При цьому нова генерація західної діаспори в силу свого практицизму і порівняно меншої пов'язаності з Україною може виявити себе в нових галузях, в першу чергу бізнесових. Це, зокрема, туризм, торгівля з Україною та домінантна галузь нового розвинутого суспільства ХХІ ст. - інформаційні та комп'ютерні технології. Останнє має надзвичайну вагу і вирішальним чином вплине на поступ країни і нації. Тому для активізації розвитку України, закладення підвалин на далеку перспективу ми повинні стати нацією тотальної інформаційної мобільності. Сьогодні першим кроком у цьому напрямку повинно стати створення єдиного розвиненого багатопланового й багатоканального інформаційного (зокрема, пресового), інтернет-поля "Україна-діаспора", "Україна-Світ".

Українці на етнічних землях, які безпосередньо межують з сучасною Україною, можуть і повинні бути безпосередніми активними учасниками так званих "єврорегіонів". Українська держава повинна ініціювати і стимулювати їх розвиток. Ідея єврорегіонів на Сході, Півночі і Півдні (Росія і Білорусь), Заході (Молдова, Словаччина, Польща) унікальна. Єврорегіони - це організаційна форма прикордонних відносин, в рамках якої держава в цілому і місцеві органи зокрема мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної і гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, розвитку інфраструктури, екології. В сучасній Європі діє вже близько 30 єврорегіонів, які дозволяють оптимально задовольняти національні культурні запити поліетнічного населення прикордоння, суттєво знизити загрози конфліктів між національними державами.

Щодо, України і її оточення, доцільними бачаться єврорегіони "Донбас-Кубань", "Слобожанщина-Східна Слобожанщина", "Берестейщина - Волинь" тощо. Ці утворення, зміцнення безпосередніх зв'язків українських етнічних територій (безвідносно, в якій вони сьогодні державі опинилися) на реґіональному рівні де-факто дають змогу вже сьогодні задовольнити існуючі культурні, мовні, інформаційні та інші запити українців у смузі прикордонних районів і областей Росії, Білорусі, Молдови, а також зміцнити економічні зв'язки етнічних українських територій, включити їх в єдиний економічний, культурний, інформаційний комплекс України, який, правда, тільки формується.

Унікальну роль діаспора, особливо західна, може відіграти у створенні сучасного громадянського суспільства в Україні. Багаторічна практика показує, що активна взаємодія громадських українських організацій діаспори та недержавних неприбуткових організацій в Україні дозволяє створити потужний державницьки зорієнтований демократичний і відкритий "третій сектор". Наразі маємо ряд міжнародних донорських організацій, які активно формують "третій сектор" українського суспільства на свій копил. Активне підключення до цього процесу української діаспори дозволило б у глобальному плані пришвидшити, сконсолідувати і віднайти чіткі державницькі вектори "третього сектора" України.

Що ж до прямої значної фінансової допомоги від західної діаспори, кризовій, тим більше посткризовій Україні, то її очікувати навряд чи слід. Причини цього - розчарованість неефективним і, напевно, не завжди цільовим використанням коштів раніше наданих лідерам національно-демократичних сил. Тобто небажання віддавати свої гроші на розкрадання українськими депутатами.

На даний момент розвиток українських діаспорних мереж сприяє посиленню впливу діаспори на прийняття політичних рішень в країнах проживання. Прикладом активної політичної діяльності, та й потенціал української діаспори проявився під час помаранчевої революції,визначна її роль у факті визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Лобіювання інтересів українства є характерним для традиції діяльності українських діаспорних громад на території Європейського Союзу, США та інших держав. Враховуючи, що досягнення високих критеріїв ЄС і США у сфері демократизації суспільства є однією з головних умов євроінтеграції, поширення європейської практики у цій сфері завдяки представникам української діаспори позитивно впливає на спроби утвердження демократії в Україні, відповідність держави критеріям цінностей та вимогам ЄС.

Також важливим чинником розвитку України з країнами ЄС є потенційні економічні можливості української діаспорної мережі. Підприємці з числа української діаспори своєю економічною діяльністю сприяють інтеграції історичної Батьківщини в сферу міжнародної торгівлі, виступають посередниками налагодження зв'язків між підприємцями України та країнами проживання. Активізація економічної взаємодії України з діаспорою сприяє інвестиційній привабливості України, розвитку систем платежів, банківських переказів, банківської системи в Україні. Частина представників т. з. "четвертої хвилі (поки-що не дуже великої) вже не є бідними заробітчанами, а мають власні підприємства в країнах проживання, бажають вкладати фінансові активи в українську економіку. Найбільшого успіху, як посередника між Україною та Європейським Союзом, діаспора досягла в культурній сфері – фестивалі, дні української культури, культурна продукція спільного виробництва за участю діаспори ілюструє цивілізаційну спільність між Україною та країнами їх проживання. На етапі становлення держави дуже важливо ефективно використати накопичений українською діаспорою величезний капітал знань та можливостей. Європейський Конгрес Українців та Світовий Конгрес Українців беруть активну участь у виробленні стратегій взаємин України та діаспори. Це вироблення спільних меморандумів між урядом України та СКУ.

Товариство "Україна-Світ" - організація по зв'язках з українцями за кордоном, яка перейняла на початку 1990-х років естафету роботи з діаспорою у Товариства "Україна". Товариство структурно має у своєму складі регіональні (обласні) відділення та Федерацію товариств зв'язків із зарубіжними країнами. Товариство має секретаріат у Києві, газету "Український форум". Тісно співпрацює з Верховною Радою, частково фінансується з державних джерел, але всі регіональні відділення не мають жодного фінансування, працюють на громадських засадах. В доробку товариства участь у створенні проекту закону "Про правовий статус закордонних українців" (прийнятий ВР 20 листопада 2003 р.), ряд масштабних форумів українців світу в Україні, мистецьких форумів-концертів, виставок, науково-практичних семінарів і конференцій в Україні і країнах проживання українців тощо. Тут же працює (хоча і автономно) Інститут досліджень діаспори (І.Винниченко), який збирає і випускає друком банки даних щодо сучасного українства в світі, провадить аналітичну роботу.

Українську Всесвітню Координаційну Раду було створено на підставі рішення І-го Всесвітнього форуму українців (1992) у Києві. Організацію зареєстровано у 1993 р. Головна мета УВКР - сприяння утвердженню інтересів України та світового українства у всіх сферах світового простору - економічній, політичній, правовій, етно-культурній, спортивній та ін. шляхом координації діяльності громадських організацій в Україні й українській діаспорі та співпраці з вітчизняними і закордонними урядовими, підприємницькими та громадськими структурами. Члени УВКР - громадські організації в Україні й за кордоном. УВКР видає журнал.

Наприклад, під час проведення спільних міжнародних конференцій під назвою "Діаспора, як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті 2006 р-2008 р." Європейський Конгрес Українців виступав співорганізатором разом з Міжнародним Інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою національного Університету "Львівська Політехніка". Головні положення прийнятих рішень виходили із того, що українська діаспора – це потенціальний фактор суттєвого впливу на державотворчі процеси в Україні, дієвий інструмент політичного, економічного та культурного впливу в країнах проживання і, звичайно, це потужний засіб утвердження позитивного іміджу Української держави в міжнародній спільноті.

Україна дуже мляво здійснює політику стосовно української діаспори, так би мовити, дотримуючись принципу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, сьогодні влада української держави майже не приділяє уваги українцям за кордоном та майже не робить нічого для їх захисту. Виправдовування тим, що держава не має достатніх фінансових засобів, щоб задовольнити прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя про повернення в Україну, виглядають принаймні неправдоподібно, щоб не сказати смішно. Закордонні українці мають взаємні почуття до української влади, й регулярно це засвідчують акціями та мітингами. Але все ж українська діаспора, яка звикла надіятись лише на себе, не забуває своїх коренів та всіляко підтримує Україну на міжнародній арені.