Складовою системи національ­ного виховання є військово-патріо­тичне, що передбачає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчно­го подвигу в ім'я процвітання Укра­їнської держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти у нього глибоке розумін­ня громадянського обов'язку, готов­ність у будь-який час стати на за­хист Батьківщини, оволодівати вій­ськовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторін­ки історії українського народу, його Збройних Сил . 

Здійснюючи військово-патріо­тичне виховання учнів, організатори цього процесу повинні бути добре ознайомлені з його теоретико-методологічним і технологічним підґрун­тям. При цьому слід враховувати також об'єктивні соціально-політич­ні, економічні фактори, психофізіо­логічні особливості юнацького віку як вирішального періоду у форму­ванні світогляду учня, його ідеалів, вибору професії, подальшого жит­тєвого шляху.

Крім цього, формування готов­ності юнака до служби в Збройних. Силах України, що проходить у рам­ках єдиного навчально-виховного процесу, залежить від професійної майстерності вчителів-предметників з гуманітарних дисциплін, учите­ля допризовної підготовки, проду­маної організації фізично-оздоров­чої, навчально-пізнавальної, соці­ально-комунікативної, громадсько-корисної та національно-громадян­ської діяльності .

Проте в період інформативного перенасичення програм з базових дисциплін, погіршення навчально-матеріальної бази допризовної під­готовки, зниження професійного рівня вчителів допризовної підго­товки стає актуальним перенесення військово-патріотичного виховання з урочного на позаурочний час. Це, як засвідчує практика, дасть можли­вість зконсолідувати зусилля всього педагогічного колективу, сім'ї, гро­мадсько-політичних організацій, широко залучити учнів до різнома­нітних форм і видів військово-патрі­отичної діяльності.

Військово-патріотичні заходи за змістом і спрямованістю можуть бу­ти:

а) інформаційного, просвітниць­кого характеру (лекції, політінформації, конференції, зустрічі, тема­тичні вечори, бесіди);

б) дійового, практичного спрямування (окремі види змагань, конкурси, гурткова і шефська робота, екскурсії, робота з вдосконалення навчально-матері­альної бази закладу освіти);

в) ком­плексні, з усвідомленням їх суспіль­ної і особистісної значущості (диску­сії, огляди-конкурси, військово-спортивні свята, походи по місцях бойової та трудової слави народу України, тижні оборонно-масової роботи.

Організація освітнього простору передбачає ряд заходів щодо поліп­шення змісту українознавчих нав­чальних предметів (історії, україн­ської літератури), який би розширю­вав і поглиблював національно-гро­мадянські та військово-патріотичні уявлення та знання, тобто певною мірою формував когнітивний та афективний компоненти військово-патріотичної активності, виявляв бажання в старшокласника замис­люватися над своїм внутрішнім світом, позитивно змінюватися так, щоб зміст, спрямованість викладу того чи іншого фахового матеріалу, сам процес здобуття знань виклика­ли у старшокласників високий піз­навальний інтерес до актів і подій, пов'язаних із захистом Батьківщи­ни; почуття патріотизму, обов'язку, відповідальності та інших необхід­них захисникові особистісних якос­тей.

На жаль, попередніми дослід­женнями встановлено, що багато учнів загальноосвітніх шкіл не зна­ють не тільки історії Української ар­мії, але навіть сучасної назви. Ок­рім того, вони однобоко поінформо­вані про умови служби в ЗСУ; не за­думуються над тим, що за відмову від служби в армії їм доведеться нести відповідальність. Організато­рам виховної роботи необхідно вра­ховувати також актуальність дже­рел інформації. Так, найбільший вплив на готовність юнаків до стро­кової військової служби мають за­соби масової інформації (телеба­чення, радіо, преса), але найважли­вішу інформацію юнаки одержують у процесі безпосереднього емоцій­ного спілкування зі старшими това­ришами, які проходять строкову службу, ровесниками, батьками.

Забезпечення знань про майбут­ню військову служби також зале­жить від рівня інтелектуального роз­витку юнака, його світогляду.

Певного виховного ефекту мож­на досягти, включивши в систему інформування про армію шкільну бібліотеку. Підбір відповідної літе­ратури, постійно діючі кутки, наочна агітація, стінна преса, читацькі кон­ференції (вечори) є активним, діє­вим чинником у формуванні погля­дів юнака щодо служби в армії.

Для проведення бесід класний керівник повинен попередньо підго­тувати замкнутий тематичний цикл, який повністю висвітлює певне пи­тання чи цілісну проблему. Плану­вання бесід здійснюється на півріч­чя або на весь навчальний рік. Важ­ливим виховним моментом і запо­рукою ефективності згаданого захо­ду є активна участь у ньому учнівсь­кої аудиторії. Тому перед проведен­ням бесіди в групі необхідно запро­понувати юнакам обговорення де­кількох проблем з тим, щоб вони висловили свої думки з приводу їх. Бесіду за певною тематикою може проводити вчитель допризовної під­готовки або класний керівник. Про­те в силу специфічності виховного напряму і для більш професійного висвітлення теми проводити бесіди мають працівники військкоматів, офіцери військових частин, ветера­ни війн, учасники визвольних зма­гань.

Однією з форм позанавчальної роботи є зустріч з учасниками виз­вольних змагань, ветеранами війни. Щоб вона була цікавою, перед її ор­ганізацією необхідно, перш за все, ознайомитися з біографією ветера­на, його бойовим шляхом. Завдяки цьому у випадку, коли запрошений гість не має змоги виступити, про нього розповідає підготовлений учень. Проте про окремі епізоди свого бойового життя, історію однієї з своїх нагород повинен розповісти сам ветеран. На завершення зустрі­чі, щоб підкреслити увагу і пошану до ветерана, йому вручають квіти або подарунок.

Другий напрям військово-патрі­отичного виховання — організація різноманітних видів діяльності патріотичної спрямованості. Ово­лодіння учнями предметною патрі­отичною діяльністю, як показує досвід, проходить легше, ніж ово­лодіння ними своїми внутрішніми (психологічними) процесами. Відомо та­кож, що готовність до будь-якої ді­яльності з самого початку розгорта­ється в соціальному, інтерпсихічному плані, а потім за певних умов трансформується у суто інтропсихічну категорію.