| Меню сайту |
|
_____________________
|
|
Як нам не втратити Україну, або "Безхребетна Україна чи казус Андруховича"?
Найбільша біда на протязі всієї історії України - це хворі голови її правителів. Кожного разу, коли країна отримала можливість бути незалежною, українські еліти демонстрували неадекватність у сприйнятті навколишньої дійсності, яка неминуче приводила до фіаско.
Епоха, в якій ми живемо - не виняток. Безхребетність духу породжує безхребетність вчинків. Звідси потужний шум від ударів б'ючих по голові граблів. Ми не вчимося на своїх помилках і, як буде показано нижче, навіть не хочемо вчитися. Коротше кажучи, апатія українських громадян породжує й веде до влади чудовиськ, що розділяють націю.
У цьому плані заява письменника Юрія Андруховича про бажаність розділу України належить до числа знакових проявів симптомів хвороби гниючої голови. При цьому під головою я маю на увазі не тільки політичні еліти, але й інтелектуалів, які беруть участь у створенні смислів, проектів, які визначають рух країни у той чи інший бік. Для початку наведу заяву Андруховича, зроблену 24 липня:
"Як не парадоксально це звучить, але Україну разом тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не тримає. Якщо ще колись станеться таке диво, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то потрібно буде дати можливість Криму і Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, тому що сьогодні їх люди сидять при владі в Києві. Думаю, ми постійно потішаємо себе якийсь ілюзією територіальної цілісності, якої немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їх хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від такого проекту і не робив би взагалі цю прокляту цілісність якоюсь догмою. Навіщо впиратися в те, що насправді знищує нас і губить ".
Насправді, що дійсно губило і губить Україну, так це феєрична імпотенція більшості політиків та інтелектуалів. Розрізняються тільки вектори спрямованості їхньої діяльності. У політичного класу він спрямований на грабунок країни, оскільки ніяких інших форм діяльності вони собі не можуть уявити. Україна сьогодні - класичний приклад суспільства, яке прийшло в занепад тому, що виродження можновладців ледь не поголовно перетворило їх на смердів. У свою чергу, інтелектуали, не маючи повноцінної можливості взяти участь у грабежі, марять про альтернативну реальність. А, оскільки мало хто з них здатний зазирнути в майбутнє, більшість дивиться в минуле. З цієї точки зору, не випадково Андрухович є відомим співаком "старої, доброї Австро-Угорщини Франца Йосипа". Він, як і його покоління "митців" 90-х, так і не змогли запропонувати країні проект майбутнього, який захопив і Галичину, і Донбас. Тому вони оспівують минуле, в якому шукають романтично-позитивні моменти, що дозволяє пережити нестерпну імпотентність власного буття. Безсилля змінити хід подій породжує жахливий стрес, при загостренні якого буйне уява малює образи "чужих серед своїх" - галичан, східняків, кримських татар і так далі. Зроблю застереження, що це стосується як інтелектуалів заходу, так і сходу України. Насправді, принципової різниці між Андруховичем, співаючим осанну "бабці Австро-Угорщини", і Юрієм Болдирєвим, ратующім за відділ Галичини, не існує. Кожен з них зациклений на зворотній картинці, яка виключає "чужих". Але, саме нездатність залучити на свій бік "чужого" є ознакою нездатності залучити в свою ідеологію широкі маси.
Тут на думку спадає Ортега-і-Гассет, який, розглядаючи питання сепаратизму в Іспанії, написав такі рядки: "І сумно, і смішно спостерігати, як впродовж довгих років панує вперте небажання навертати невірних, і йде діалог з вже давно прирученої паствою. Звідси небувале здрібніння існуючих груп думок. Адже жодна не росте, не шириться. Навпаки, всі хиріють на очах ". До речі, саме в цій площині лежить феномен дроблення як українських лівих, так і правих. Жодна з політичних сил так і не змогла створити інтегральної концепції розвитку України. А в недалекому майбутньому процес дроблення почнеться і всередині Партії регіонів, яка, як ми бачимо, також не намагається вийти за рамки власних псевдоідеологіческіх догм. З боку регіоналів, до речі, також лунали крики про необхідність добровільної сепарації. Можна пригадати заяви того ж Юрія Болдирєва. Однак будь-який подібний рецепт насправді означає слабкість того, хто його нав'язує. Як писав Ленін у "Щоденнику публіциста", "в політиці добровільна поступка" впливу ", доводить таке безсилля того, хто поступається, таку в'ялість, що виводити звідси, взагалі кажучи, можна лише одне: хто добровільно поступиться впливом, той" гідний ", щоб у нього відняли не тільки вплив, але й право на існування ". Таким чином, можна констатувати, що вичерпали себе всі центри ідеології, які визначали або намагалися визначати смислові рамки в Україні протягом останніх 20 років - і галицькі ліберальні інтелектуали, і східноукраїнські ідеологи. Хоча і ті, і інші, претендують на національний масштаб, по суті, так і залишаються регіональними за своїм світоглядом. Їх помилка полягала в тому, що вони намагалися поширити стандарти, які сприймає одна соціальна група, на всі інші. Проте навряд чи ми прийдемо до правильного розуміння історичних явищ, якщо будемо як і раніше ігнорувати очевидний факт, що при об'єднанні малих груп у ціле вони не втрачають своїх відмінностей.
Більш того, відмінності, є тим самим необхідним елементом, які збільшують стійкість соціального організму, точно також як тіло потребує в нервових закінченнях, щоб адекватно реагувати на зовнішній вплив. Як писав все той же Ортега-і-Гассет, "будь-яке національна єдність - це динамічна система. Щоб вона жила, в ній обов'язково повинні бути присутнім як відцентрові, так і доцентрові сили. Тиск даху на опору грає не меншу роль, ніж опір фундаменту, на якому грунтується будівля ". Саме тому прагнення до уніфікації, яку так наполегливо хочуть нав'язати Україні, є надзвичайно небезпечним і безперспективним. До того ж його неможливо реалізувати практично, тому потрібно приймати відмінності між регіонами, як данність.
У цій ситуації цілком логічним виглядає питання - як вирішити проблему гармонізації відносин всередині України, як посилити її внутрішню стійкість і зв'язність. Тут не потрібно вигадувати велосипед і робити те, що завжди роблять у таких випадках - українському суспільству потрібно спільне діяння, яке дозволить вивільнити його творчі сили. У кінцевому підсумку, було б украй наївно вважати, що народи живуть разом просто так. Швидше навпаки, "нації формуються і живуть лише остільки, оскільки втілюють у собі певне прагнення здійснити загальну програму майбутнього, пов'язаного з якимось важливим підприємством, із задумом, що вимагає зусиль. Тільки тоді всі почнуть намагатися, будуть дотримувати дисципліну і виручати один одного" .
Що може бути в нашій ситуації таким проектом? На даному етапі відповідь очевидна - виживання даного соціуму в прийдешніх конфліктах і пошук свого місця в новій світовій архітектурі, яка виникне після них. Сьогодні людство перебуває в критичній фазі свого розвитку, що неминуче закінчиться великою війною (або ланцюжком локальних воєн), в які будуть залучені велика кількість країн і народів. Війна є найбільш оптимальним інструментом фазового переходу і завжди його супроводжувала. Тому, можна сперечатися про характер цих зіткнень, акторів і їх мотиваціях, але треба зрозуміти і прийняти, що війна неминуча вже в середньостроковій перспективі. Україна в силу її стратегічного і ресурсного значення, з високою часткою ймовірності буде залучена в неї. З огляду на нинішній стан країни, за цим послідує крах і зникнення з політичної карти світу в дусі Польщі 1939 року, якщо до цього не відбудеться переформатування держави в бік посилення його життєстійкості та адаптивності до нових реалій. Звідси зрозуміло, які завдання потрібно ставити перед суспільством: позначення перед населенням спектру загроз, мобілізація ресурсів для посилення обороноздатності країни, запуск великих модернізаційних проектів в економіці і т.д. Але поки відсутній суб'єкт, який може це зробити. Швидше за все, постановка завдань і поява нового політичного суб'єкта може проявитися в момент, коли в Україні відбудеться остаточне руйнування паразитичної моделі держави, що склалася після 1991 року. Це не відбудеться само собою, в результаті "дива", а стане наслідком найсильнішої загальнонаціональної боротьби, яка може перейти у форму громадянської війни, де антагоністами будуть аж ніяк не галичани-донбассци, а народ vs правлячі клани, що не виключає в подальшому перенесення антагонізму по лінії регіональних відмінностей. Якщо пощастить, то в Україні з'явиться лідер, який з'єднає суспільство владою прикладу, зразкового вчинку, який дасть легітимність новій державі. Якщо ж все піде по шляху "як завжди", то Україна знову втратить суб'єктність і стане частиною більш великого соціального організму.
Звичайно ж, тут у всьому описаному вище багато "якщо", але одне потрібно розуміти точно - ніякого добровільного від'єднання будь-якої частини України не відбудеться. Умовно кажучи, сьогодні Україна не належить сама собі, оскільки залучена в інтереси великих держав і транснаціональних структур. Зміна балансу сил тут миттю відіб'ється на інтересах Росії, США, Європи, Китаю і т.д., і, природно, буде втягувати їх у наші внутрішні конфлікти. Звідси випливає ще один висновок - серйозний конфлікт в Україні спричинить за собою не менш серйозні зміни всієї геополітичної структури в Євразії (на тлі інших проблемних точок - Іран, Кавказ, Близький Схід, Афганістан, Пакистан і т.д.) Тому, я думаю, що довге перебування пана Андруховича в ресторанах Праги і Мюнхена згубно позначилося на його критичному сприйнятті української дійсності. Нерозумно направо і наліво розливати бензин по будинку, бігаючи з факелом в руці, а потім, через роки, сидячи на попелищі, задумливо вдивлятися в блакитне небо і колосся жита і дивуватися, - як же так вийшло, що ми прос..али ще один шанс.
Може бути, просто не варто грати з сірниками?
Юрій Романенко, Центр політичного аналізу "Стратагема", Українська правда
|
| Категорія: Про все! | Додав: varyag888 (08.08.2010)
|
| Переглядів: 957
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
"
